За свою довгу історію існування бісер зазнав багатьох змін не лише у своєму зовнішньому вигляді, а й у технології виробництва, адже цим ремеслом займалися майстри різних, віддалених один від одного країн.
⠀
   Ми розповімо вам про перші способи виготовлення цього дивовижного матеріалу.
⠀
   Найдавнішим вважається метод витягування. У той час, коли скло створювалося шляхом варіння на багатті чотирьох важливих інгредієнтів - кварцового піску, соди, вапна та крейди, готова маса була дуже густою та в'язкою. Щоб отримати намистинки, зі скломаси спеціальним прутиком витягували тонкі нитки, регулюючи при цьому їх товщину. Нитки навивали на тонкий стрижень, товщина якого відповідала необхідному отвору майбутніх намистин. Потім стрижень виймали, а намистинку нагрівали і вручну доводили до досконалості.
⠀
   Також у ті часи існував і другий спосіб: витягнуту зі скляної маси нитку розплющували в смужку, якою обвивали мідний дріт. Потім бічний шов згладжували, а саму трубочку розрізали на шматочки, щоб отримати намистини потрібного розміру. Після цього кожна оброблялася вручну.
⠀
   У римській імперії з'явився спосіб видування бісеру. З краплі розплавленого скла за допомогою трубки-понтії видувалися скляні пустотілі трубочки. Потім їх розрізали спеціальними ножицями на невеликі шматочки, за допомогою сита видаляли уламки. Процес обробки ж перестав бути ручним, а проводився у спеціальному барабані, де намистини покривалися шліфувальною сумішшю. Далі бісер просушували, змішували з невеликою кількістю піску і нагрівали в чавунних барабанах, що обертаються. Це допомагало намистам округлитися, нерівностям згладитися. Потім бісер охолоджували, висушували, промивали та повертали блиск за допомогою спеціального полірувального порошку.